Весь світ в долонях матері...

Центральна дитяча бібліотека 10 травня 2020


Травень – місяць, багатий на свята, найпишніша та найпрекрасніша пора весни. І одне з травневих свят в Україні називається просто, але стосується кожного з нас, кожної людини, яка живе та ходить по землі.  День Матері відзначається в нашій країні у другу неділю травня. Пропонуємо вашій увазі  невеличку добірку  художніх творів тернопільських авторів, присвячену темі Материнства. 

"Материнські почуття завжди сягають  у безвимір. Вони всеохопні і всеоб"ємні у своєму прояві. Мамою дуже важко бути. Бо маленькі діти - то маленький клопіт, а великі - великий. Материнське серце у вічному пошуку - як захистити своє дитя від біди, від болю, від образ у цьому неймовірно жорсткому і водночас такому прекрасному і дивовижному світі. Не можна сказати, що мамам нашим  було колись легше, аніж зараз, Це далеко не так. Будь-коли,у будь-які часи материнське серце (незалежно від століття,нації і раси) було охоплене внутрішнім неспокоєм, тривогою за долю своєї дитини. Будь-яка мама іноді у своїй уяві малює майбутнє своєї доньки чи свого сина. Це вже відбувається незалежно від неї, на генетичному рівні. І це усвідомлюється тоді, коли вперше стаєш мамою. Це й справді так. Разом з народженням дитини формується і розвивається внутрішня тривога. Вона збільшується в міру того, як росте ваша дитина. Зізнатись чесно - невимовно важко бути Мамою. Бо дуже відповідально. Перед собою і перед Всевишнім, який дав тобі таку можливість проявити себе у цій ролі.... ".

Уривок  із  книги  тернопільської                                                                письменниці Валентини Семеняк

  "Чи легко бути мамою?".

Галина Шулим "Мамина любов"

Казка

Жив собі хлопчик Василько. Він мав дуже добру, турботливу маму, та хлопчик завжди був чимось незадоволений.

—Ти погана! — кричав він. — Мені не потрібна така, як ти! Не купуєш мені дорогих іграшок, не дозволяєш робити, що захочу, не даруєш мені нічого!..

—Васильку, любий, — лагідно промовляла мати.

— Повір, я готова на все заради тебе. Ти — найдорожче, що у мене є, я тебе дуже люблю.

—Не потрібна мені твоя любов, не хочу тебе знати! — розгнівано верещав хлопець.

Раптом хтось постукав у двері їхнього будинку. Відчинивши, мама побачила на порозі старого сивого дідуся.

—Доброго вечора вам, добрі люди! — привітався дідусь.

 — Дозвольте у вас переночувати.

—Чому ж ні? Місця в нашій оселі вдосталь, тому будемо раді гостю.

—Ти рада усім старцям, які сюди приходять! Та я не хочу його тут бачити.

—Але ж, сину, — благально вимовила мати, — куди ж йому зараз податись? Темна ніч надворі.

 Нехай куди хоче, туди йде! Це не наша турбо¬та! — злісно просичав хлопчик.

 Що ж, я піду, хлопче, та пропоную тобі ось що. Ти матимеш усе, що забажаєш, якщо подаруєш мені найдо­рожчу людину — свою матір.

 Теж мені найдорожча людина! Можеш хоч зараз її забирати! — гордо виголосив Василько і вже з цікавістю запитав:

   А я і справді усе зможу мати?

   Усе, що захочеш, — підтвердив дідусь, — лише скажеш чарівні слова:

Любов помирає, розкіш розцвітає!

  Я згоден, — без вагань сказав хлопчик.

По цих словах старенький попрощався і пішов, а хло­пчик, ніби нічого й не сталося, спокійно вклався спати.

Вранці Василько прокинувся і зі смутком подумав: «Як шкода, що це лише сон».

    Мамо, я їсти хочу! Де ти там!? — закричав голосно.

Та відповіді не було. «Дивно, — подумав хлопчик, —де ж вона?» 

І, згадавши дідусеві слова, весело сказав:

 Любов помирає, розкіш розквітає!

   Хочу скуштувати найкращі страви.

Яким же було його здивування, коли на столі з’явилося все, про що він міг тільки мріяти.

— Оце так! — захоплено вигукнув Василько. — На­решті я маю все!

Минав час. Будь-які Василькові бажання виконува­лися, та у його серці вже не було радості. З кожним днем йому ставало все гірше. Холод і самотність спіймали хлопчика у свої тенета, та ні на мить не відпускали. Василько зрозумів, що йому нічого не потрібно, крім мами, але він подарував її, не оцінивши сповна, не розуміючи, що втрачає найдорожче.

Якось, блукаючи лісом, хлопчик натрапив на маленьку хатинку. Постукав і почув: «Заходьте!» Переступив поріг і побачив перед собою стареньку бабусю.

—Чого прийшов? — з докором запитала вона.

—Пробачте, чи не дозволите трохи у вас відпочити? Я дуже стомився.

—Що ж, відпочивай, — дозволила бабуся і сумно додала: — Та без любові ти можеш лише стомлюватися.

—Ви знаєте? — здивовано запитав Василько.

—Звісно, знаю! Ти перший хлопчик, який наважився відмовитися від материнської любові.

Василько голосно заплакав.

—Ну, — розчулено мовила бабуся, — не плач. За¬пам’ятай: на кожен біль є своя радість, на кожне нещастя — своє щастя, а на сльози знайдеться усмішка. Найперше ти повинен зрозуміти, що для тебе найважливіше.

—Я хочу повернути маму! Це для мене найважливі¬ше, бабусю. Тільки я це запізно зрозумів.

—Тоді промов слова дідуся, змінивши їх.

—Як їх змінити? — розгублено запитав Василько.

—А це, мій любий, ти повинен зрозуміти сам, — відповіла бабуся і попередила, що від цього залежить, поверне він свою матусю чи ні. Силою чарів вона перенесла хлопчика до його домівки.

Прокинувся Василько, коли надворі сяяло сонечко, співали птахи, усе цвіло і раділо. Тільки Василько сумував і плакав. Він міркував, що ж потрібно змінити в цих дивних словах, як промовити їх так, щоб мама знову була поряд? Хлопчик постійно повторював: «Любов. Розкіш». І враз зрозумівши, Василько голосно заспівав:

Розкіш помирає, любов розквітає!

Одразу перед ним з’явилася матуся!

— Мамо, який я щасливий, що ти повернулась, — радісно закричав Василько. — Ти не уявляєш, як ти мені потрібна, і як я тебе люблю. Обіцяю, що більше ніколи не скривджу тебе! Рідна моя матусю, як довго я на тебе чекав!

Син і мати, міцно обійнявшись, плакали від щастя. Василько зрозумів, що навіть за всі скарби світу не хоче більше розлучатися зі своєю матусею.

Мама живе в дитині, а дитина — в матері. Тому завжди будьте поряд з тими, кого любите. Нехай ваша образа чи гнів не переможуть святиню великої любові.

"Мамина пісня" слова Сергія Сірого, музика Юрія Крохіна

Усмішка мами 
Розмалюю веселками дні,
Напою я гаї небесами.
Подарую світанки тобі,
Всі світанки тобі моя мамо.
Я сльозинку з твоєї щоки
Легко-легко змахну теплим вітром.
Заплету у твої я роки
Ніжну усмішку щедрого літа.
На твоєму простелю
Килими із рясних зорепадів,
А з квіткових пелюсток зберу
Лиш для тебе усміхнену радість.
Усміхайся частіше мені
І осяй мою долю зорею...
Я люблю добрі руки твої, 
І живу я любов"ю твоєю. 

                                                    Сергій Сірий


* *

Життя мене леліє і шкодує

Я все: достаток та любов...

Але у цьому не моя заслуга,

А маминих гарячих молитов.

Є в мене добрі та надійні друзі.

Робота люба. Донечка росте.

Але у цьому не моя заслуга,

 Амаминих не доспаних ночей

 

Мене не допікають біль і туга.

Усе, що хочу, падає до ніг.

Але у цьому не моя заслуга.

Я маю маму- вічний оберіг.

 

ЇЇ думки, її палкі бажання.

Небесна Матір чує повсякчас.

Хто я така? Дитина безпорадна,

Що в маминій молитві відбулась.

                              Лілія Костишин.

 

 

У цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам зі святом! Хай світлом і добром відгукуються у душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість!